СВІДЧЕННЯ | РОЗПІЗНАННЯ ЖИТТЄВОГО ШЛЯХУ
Мене звати Матей, мені 30 років. На реколекції до Гдині я приїхав із Кракова. Чому Гдиня, а не, наприклад, Криниця (у південній команді «Школи Контакту з Богом», де було б набагато ближче)?
Приблизно рік тому, я вперше переглянув фільм о. Даніела Войди, який запрошував на ці реколекції, і я відчув, що мені потрібно поїхати, саме сюди, до Гдині. Раніше не вдалося зробити достатньо, щоб мати можливість приїхати, і тільки зараз настав відповідний момент.
Спочатку я мав декілька питань, які я хотів переосмислити. У своїх записах, які я розпочав від моменту приїзду, до офіційного початку реколекційної тиші, я написав, що не стурбований цим надто. Маючи попередній досвід «Школи Контакту з Богом», Бог, напевно, покаже мені щось інше. І саме так сталося. Бог показав мені щось зовсім інше, а властиво, дозволив мені досвідчити велику свободу, спокій та радість у Ньому. Це було щось неймовірне (американець, напевно, скористався б терміном «mind-blowing», який цілком вірно відображає те, що я досвідчив). Усі ці сумніви зникли, і я зрозумів, як це влучно зауважив мій реколекційний духівник о. Даміан, що я готовий здійснити вибір. Обирати у повній свободі, а Ісус цей вибір поблагословить і буде зі мною.
Я пам’ятаю першу медитацію зі супроводом. О 7 годині ранку я був у церкві, в незручному клячнику, з дискомфортом у шлунку через відчуття голоду. У мене було багато труднощів, щоб зосередитися. Думав, що медитація була втраченою для мене, адже не було у мене якихось порухів… Єдиний уривок для розважання був від Ів. 1,35-42, який вплинув трошки на уяву.
У цьому уривку Іван Хреститель зустрівся з Ісусом, і учні Івана пішли за Ним. Ісус, побачивши учнів, запитав їх:
– Кого шукаєте?
– Учителю, де Ти живеш? – запитали учні.
– Ходіть, побачите, – відповів їм.
Далі Св. Письмо подає, що учні пішли і залишилися у Нього того дня. У моєму серці було боязке бажання, до кінця неусвідомлене, я також хотів би зустріти Ісуса і побачити як Він живе. Я навіть не думав, що ця медитація, яку я вважав втраченою для себе, була, насправді, пророчою медитацією. Я прийняв запрошення Ісуса, пішов за Ним і залишився в Його домі впродовж трьох днів тиші.
Через кілька годин, під час першої самостійної медитації, я роздумував над 139 Псалмом. З використанням уяви, я повинен був уявити собі, як на мене дивиться Бог. Зробивши це, я відчув цей повний любові і ніжності погляд (однак ще далекий від прагнення) та поглибив це в п’ятому стиху цього псалма: «З усіх сторін мене обіймаєш і кладеш на мене свою руку». Переді мною постала картина, що Ісус кладе руку на моє плече як Приятель. Я наповнився великим спокоєм і радістю. Ці почуття залишилися зі мною до завершення реколекцій.
Для мене це було надзвичайним пережиттям, вже не мало значення, що відбувалося під час інших розважань. Я жертвував це Ісусові, а Він обдаровував мене ще більшим спокоєм і свободою.
Декілька років тому, на попередніх реколекціях «Школи Контакту з Богом», у Цєжковіцах, я відчував велику духовну боротьбу. Тому, їхавши до Гдині, у глибині душі приготувався до подібного. Було незначне занепокоєння, але я відчував, що мені дуже потрібна ця тиша, саме в цей час і в такий спосіб…
Я був здивований, коли замість боротьби, я відчував, як жадібно входив у цю тишу, як мені цього не вистачало. Вона була, наче життєдайний дощ для потрісканої, висохлої землі моєї душі (хоча поетично це звучить).
Згодом, під час тиші, на якусь мить я мав докори сумління, бо чув, що інші є зосереджені та серйозні. Я, тим часом, майже весь час щиро посміхався та не міг повністю приховати цей спокій і радість, які були в мені. Тільки неоціненний о. Даміан під час однієї з розмов заспокоїв мене сказавши, що так теж буває і просто насолоджуйся цим! Другий раз не повинен був повторювати.
Я дуже вдячний Богові за цей час, за Його дари і це відчуття свободи, яку я отримав від Нього. Вельми велика дяка Богові за Вас, отці єзуїти, що без будь-яких духовних «феєрверків», скромними засобами, здійснюєте діло Божого спасіння, дозволяючи таким людям як я, зустрічатися з Ним у тиші.