ДОЛЯ КОЖНОГО ЄЗУЇТА ТІСНО ПОВ’ЯЗАНА З МІСІЄЮ. ІНТЕРВ’Ю З О. БОГУСЛАВЕМ СТЕЧКЄМ, ТІ
Інтерв’ю для інформаційного бюлетня: ЄЗУЇТИ-НАШІ НОВИНИ (червень 2017 р.)
Отче, якою була Ваша реакція на повідомлення про призначення Вас настоятелем для Незалежного російського регіону?
Перше попередження про можливість призначення отримав у червні минулого року. З Генеральної курії прийшло повідомлення від провінційного настоятеля о. Якуба Колача. Надмірно тим не переймався, адже було відомо, що призначення нових провінційних настоятелів відбудеться після обрання нового Генерала, яке планувалося під час 36-ї Генеральної конгрегації Товариства Ісуса восени. На це призначення завжди пропонують трьох кандидатів. Але все стало відомо вранці 5 листопада. Увімкнувши комп’ютер у своїй кімнаті, в резиденції св. Варвари в Кракові, та прочитавши повідомлення електронної пошти, дізнався від правлячого настоятеля провінції о. Ентоні Коркорена, який перебував тоді в Римі, беручи участь у Генеральній конгрегації, що попереднього дня Генерал о. Артуро Соса, призначив мене на цей уряд. Генерал озвучив призначення 7 листопада.
Звичайно, що сам був заскочений цією новиною. Не міг й припустити, що після сімдесяти років життя зі мною може таке трапитись. У 1983 році зі мною відбулась подібна несподіванка, коли мене призначили настоятелем краківської провінції. Однак, тоді ситуація була зворотньою, бо мені виповнилось 38 років життя. Пригадую, що під час 33-ї Генеральної конгрегації, після проголошення мене на цьому уряді, до мене підійшов о. Хорхе Бергольйо, який був тоді делегатом, та мовив: “Не хвилюйся, я також у молодому віці став настоятелем”. Мені й на думку не спало, що цей провінційний настоятель Аргентини згодом стане Папою Римським.
Отче, поділіться, будь ласка, Вашими першими враженнями після приїзду в Росію.
До Москви ми прибули 17 лютого. Перший тиждень видався досить насиченим. Наступного дня, ми з о. Ентоні Коркореном, прилетіли у Сибір, тому що російську візу ми отримали на запрошення з Новосибірська і нам необхідно було зареєструватись у цьому місті. Це також послужило гарною нагодою, щоб відвідати отців єзуїтів, які там проживають. Спочатку, в Томську, ми відвідали о. Войцєха Зьолека (попереднього краківського настоятеля) та о. Кшиштофа Корольчука, тоді у Новосибірську гостили у нашого співбрата Йосипа Верта, який 26 років здійснює своє єпископське служіння на значно великій території Сибіра. З певністю можу сказати, що незабутнє враження на нас справила сибірська зима: сніг сягав двометрової висоти.
У Москві ми завітали до Апостольського Нунція Чілістіно Мільоре, який до цього часу займав цю посаду в Польщі, а також відвідали архиєпископа Пауло Пецці. Щоденно вивчали московські тротуари, ходячи від квартири, в якій проживали, до провінційної установи, що знаходиться в Інституті св. Томи Товариства Ісуса.
Отче, у 1990-2003 роках Ви були помічником Генерала у справах Східної Європи. Чи досвід, яким Ви збагатилися, може стати у пригоді, управляючи цим регіоном?
І справді, здобуття того досвіду, коли я був помічником Генерала о. Петера-Ганса Кольвенбаха, дуже мені пригодилось. Періодично відвідую єзуїтів у Російській Федерації, Казахстані, Киргизії, був також в Україні. У Генеральній курії займався їхніми справами. Зі сорока членів Товариства Ісуса, що працюють на цих теренах, завчасно був знайомий із понад тридцятьма єзуїтами.
У зв’язку із нашумілою політичною ситуацією, а саме Схід-Захід, чи не відчуваєте занепокоєння перед місією, на яку Вас скеровує Ваше Товариство.
У щоденному житті не задумуюся над цим і навіть не відчуваю неспокою з цього приводу. Важка ситуація та відчуття напруги буває скрізь. Це є виклик, до якого потрібно відноситися зріло. Справа в тому, що ми не можемо та не бажаємо проповідувати Євангеліє в досконалому світі, адже такого світу не існує. Увесь світ перебуває в грісі, а спокій не забезпечить жодна армія або політична система, якщо його не буде в серці людини.Тому потрібно працювати для примирення і, відомо, що це є однією з переваг, що характеризує особливість місії Товариства Ісуса в усьому світі.
Отче, Ви брали участь у створенні Незалежного російського регіону, тому можна з впевненістю сказати, що Ви є одним із співзасновників. На даний час Товариство очікує від Вас налагодження співпраці з польською провінцією. Отче, якою буде Ваша пропозиція на майбутнє?
Як помічник у справах Східної Європи, я був на початку заснування Незалежного російського регіону, що займав усю територію колишнього Радянського Союзу, крім трьох балтійських республік, які існують як окрема литовська-латвійська провінція. На початку ми могли розраховувати на єзуїтів, які вступили до Товариства таємно в радянський період. До тієї групи належить вищезгаданий єпископ Йосип Верт. На прохання Генерала о. Петра-Ганса Кольбенбаха почали зголошуватись до праці в цьому регіоні єзуїти з інших країн, наприклад Польщі, Франції, Німеччини, Бельгії, Словенії, Індії, США, Мексики, Чілі, Аргентини. Особливо надавалася перевага молодим кандидатам із територій цього регіону, яких тривалий час формували для служіння у Товаристві Ісуса.
Однак нас налічується близько сорока членів. Ми могли б працювати значно якісніше, якщо б нас була більша кількість та краще підготованих. Виходячи з цього, виникла потреба об’єднання та співпраці з польськими провінціями, прилеглими від заходу до даного регіону, які мають чисельну кількість членів єзуїтів молодого та середнього віку. Ми сподіваємося на співпрацю!
Що найневідкладніше вимагає уваги або складає найбільшу трудність у цьому регіоні для Товариства Ісуса?
Я вже про це згадував, що є декілька пунктів. Це вимагає стратегічного планування та володіння можливими засобами. Є ряд апостольських праць. У Москві провадимо Інститут св. Томи, який після багатьох змін виконує важливу роль в інтелектуальному розвитку та духовної формації. Окрім навчання студентів, також відбуваються семінари, симпозіуми, конференції, в яких можуть брати участь усі бажаючі, зокрема православні віруючі та атеїсти. Це єдина такого виду діяльність католицької Церкви у Російській Федерації. Важливий внесок здійснює католицька школа в Томську, що є однією з двох у всій Росії, з навчальною програмою від першого класу до вищої школи. У Новосибірську діє Центр духовності та культури, що містить хорошу бібліотеку, одну з найкращих на Сибірі. Значною перешкодою для служіння є величезна територія. З Москви до Новосибірська відстань сягає трьох тисяч кілометрів, а до Киргизії – ще далі. На щастя, що є літаки…
Отче, які переваги бачите у вихованні молодих членів спільноти та які завдання їх очікують у майбутньому?
Не знаю, чи це питання стосується тільки молодих членів спільноти російського регіону чи до всіх єзуїтів молодого покоління. Але це не є важливим, на мою думку, бо вважаю, що переваги усюди схожі. Передусім, потрібно турбуватися про міцний фундамент, тобто про особисте духовне життя, про приязнь із Ісусом, про уподібнення до Нього і здійснення Його місії. Це є обов’язковою умовою, без якої все інше втрачає зміст. Необхідно поглиблювати в собі любов до Церкви. Не до ідеальної Церкви, якої не існує, але до дійсної Церкви з немочами та провинами її дітей. Товариство Ісуса завжди прагнуло та далі бажає служити Христові та Його Церкві.
Напевне, перевагою також повинно бути грунтовна інтелектуальна формація. Зважаючи на це, Товариство надає сьогодні молодим особам хороші можливості для розвитку, тому потрібно скористатися періодом тривалого навчання, щоб приготуватися для апостольського служіння у сучасному вимогливому світі. Йдеться про якість нашого апостольського служіння. Святійший Отець Франциск наголошує на тому, щоб ми були людьми, які вміють духовно розпізнавати та навчали цього інших. Навчаємося цього у св. Ігнатія Лойоли через Духовні Вправи, пізнаючи багатство ігнатіанської духовності. Це є чим ділитись.
Отче, якою на Вашу думку, є співпраця між тими, хто працює у Російській Федерації, зважаючи на національну приналежність у цих спільнотах?
Дуже радію з того, що в Російській Федерації проживають єзуїти з 14 різних країн. Тут, у міжнаціональній команді, служіння є дуже природнім. Не задумуюся на щодень про різницю пов’язану з походженням. Це другорядне. Єднає нас інше: важливіші обов’язки та цінності. До такого служіння та життя у міжнаціональному середовищі приготував мене попередній досвід. У молодому віці я провів близько восьми років у Міжнародному єзуїтському колегіумі в Римі. Подібна ситуація повторилася під час 14-річної праці в Генеральній курії, де працювало близько вісімдесяти осіб, які походили із різних куточків планети.
Дуже важливим для єзуїтів є душпастирське служіння з людьми. Яким є це служіння у проголошенні Євангелія на Сході, де переважна більшість людей у суспільстві православного віровизнання?
Саме тут навчаємося діалогу. Провадимо душпастирську працю серед віруючих католицького віровизнання, але не можемо обмежуватися до «своїх». Це дуже важливо впроваджувати у формаційних осердках. Зокрема, це стосується Киргизії, де більшість населення країни є мусульманами. Там осіб, що належать до католицизму є незначна кількість. Уся ця країна повірена місії Товариства Ісуса. Важливою є присутність і свідчення. Словенський єзуїт Ян Міхельчич (до речі, з японської провінції, де викладав російську мову в Університеті Софії в Токіо), двадцять років викладає японську мову в Державному університеті у Бишкеку.
Яким чином єзуїти душпастирюють із молоддю в цьому регіоні?
В Україні, Киргизії та в Томську єзуїти працюють із дітьми і молоддю на парафіях. Популярності набула праця в літніх таборах для молоді, у яких беруть участь також волонтери з Польщі. Завдяки школі в Томську та Інституту св. Томи в Москві налагоджується зв’язок з молоддю. В останньому випадку йдеться радше про молодих людей віком після двадцяти років життя, адже нам дуже потрібні молоді душпастирі. “Жнива великі, а робітників мало”…